ЗДОБУВАЧІ ВИЩОЇ ОСВІТИ БІНПО ВІДВІДАЛИ ГОСТЬОВУ ЛЕКЦІЮ «АМУР І ПСИХЕЯ: РОЛЬ ДОВІРИ У СТОСУНКАХ»

09.02. 2026

 07 лютого 2026 року представники колегії студентського самоврядування Білоцерківського інституту неперервної професійної освіти ДЗВО «УМО» НАПН України відвідали гостьову лекцію: «Амур і Психея: роль довіри у стосунках».

Лекцію прочитала Ірина Сняданко, докторка психологічних наук, професорка Інституту Психології та Психотерапії, голова львівського осередку Української асоціації практичних психологів та психологів праці), член Національної психологічної асоціації.

Міф про Амура та Психею вперше розкриває глибину стосунків у парі. За легендою, Амур мав дві стріли: одна приносила кохання, а інша перетворювала серце людини на кригу. Випадково поранивши себе стрілою кохання, він палко закохується у Психею. Амур – син богині Афродіти, а Психея – земна жінка, надзвичайна врода якої, проте, не приваблювала наречених. Батько Психеї навіть вважав, що боги прокляли його доньку, а заздрісна Афродіта шукала способу знищити красуню.

У психології виділяють два типи любові: та, що компенсує власні потреби, і та, що дарує почуття іншим. Саме від імені Психеї походить назва науки – психологія, адже її ім’я означає «душа». Психея пройшла шлях трансформації від земної жінки до вічної душі.

Амур погоджується бути із Психеєю, але ставить умову: вона ніколи не повинна його бачити, тому він приходить лише під покровом ночі. Він боїться, що вона покохає його лише за зовнішню красу. У цьому проявляється чоловіча психологія: якщо чоловічу сутність виховують лише жінки, вона часто «йде в тінь», перш ніж проявити себе.

Згодом Психея починає сумувати за родиною і просить Амура відпустити її на побачення з близькими. Амур побоювався, що це розлучення зашкодить їхнім стосункам. Під впливом порад родичів, які посіяли сумніви щодо особистості її чоловіка, Психея вирішує порушити заборону. Вона бере ніж, щоб захиститися, якщо він виявиться монстром, та лампу, щоб побачити його обличчя. Така поведінка характерна для межової структури особистості, з якою важко будувати стосунки.

Побачивши Амура, Психея розуміє, що він – прекрасний бог. Проте крапля гарячої олії з лампи падає йому на плече й опікає його. Прокинувшись, Амур відчуває біль не лише від опіку, а й від зради та порушеної клятви, через що розриває стосунки й покидає її.

Щоб повернути коханого, Психея змушена виконувати надскладні завдання Афродіти, які можна порівняти з життєвими випробуваннями. Під час випробувань Психея вчиться комунікувати та взаємодіяти зі світом, але зрештою піддається спокусі, відкриває заборонену скриньку і засинає мертвим сном.

Коли плече Амура загоюється, його кохання відроджується. Він знаходить Психею і пробуджує її – за однією версією поцілунком, за іншою – дотиком стріли. Амур забирає її на Олімп, де Психея, скуштувавши їжу богів, стає безсмертною. У них народжується донька на ім’я Насолода.

Цей міф демонструє, що Психея – це символ внутрішньої душі та краси. Історія вчить нас, що кохання набуває сенсу лише тоді, коли в ньому є довіра, адже без довіри до себе та партнера неможливо побудувати справжні стосунки.

Через цю історію лекторка говорила про роль довіри у стосунках: довіри до себе, до іншої людини та до ходу власної долі. Міф про Ероса і Психею – це не лише романтична оповідь, а й тонка психологічна притча про випробування, сумнів, втрату й відновлення довіри. У фокусі лекції – моменти, коли недовіра руйнує зв’язок, і ті, коли саме довіра стає умовою зростання, любові та внутрішньої зрілості. Лекція була цікавою всім, хто замислюється над природою стосунків, внутрішніми конфліктами та тим, як навчитися довіряти – навіть тоді, коли це непросто.

Щиро дякуємо за надзвичайно цікаву, глибоку та змістовну лекцію, яка стала простором для щирих роздумів і внутрішнього діалогу. Звернення до міфу про Ероса і Психею дозволило по-новому осмислити роль довіри у стосунках – довіри до себе, до іншої людини та до власної долі. Дякуємо за натхнення, інтелектуальну відкритість і атмосферу довіри, яку Ви створили під час зустрічі. Лекція залишила теплий відгук і бажання продовжувати розмову про складне, важливе й по-справжньому людське.