ВЕРЕСЕНЬ – РУМ’ЯНЕЦЬ РОКУ

01.09. 2023

«ЗУПИНИЛОСЬ ЛІТО МІЖ СЕРПНЕМ І ВЕРЕСНЕМ…» (Михайло Стельмах)

Вересень – дев’ятий місяць року. Його назва пов`язана із буйним цвітінням вересу звичайного (Calluna vulgaris (L.), родини вересових (Ericaceae), місцеві назви верес, вересінь, підбрусничник. Це вічнозелений кущ із рожево-бузковим суцвіттям, дуже поширений на Поліссі цінний медонос.

ЯК НАЗИВАЮТЬ ВЕРЕСЕНЬ В ІНШИХ КРАЇНАХ?

Так, як і українці, назву першого місяця осені тісно пов’язують з вересом і наші сусіди-слов’яни. Поляки   назвали цей місяць — «вжесєнь». У перекладі з латинської мови вересень означає «місяць цвітіння вересу», а з литовської — «місяць вересу».

Та більшість європейських народів використовують латинську назву «септембер», що в перекладі означає «сьомий». Не дивно, адже ще у Древньому Римі вересень і справді був сьомим місяцем року.

Справа у тому, що у римлян новий рік починався з березня. Тож навіть, коли літочислення змінилося з юліанського на григоріанське, назву лишили старою.

А як називають вересень у Китаї? Вивчити всі назви місяців китайською зовсім не складно, потрібно лише попереду ієрогліфа yuè (月), що означає «місяць», поставити його порядковий номер.

Тож якщо січень перший місяць у році, китайську цифру 1 — yi (一) доповнюємо ієрогліфом (月). Виходить (一月), тобто січень. Вересень — дев’ятий, він буде називатися jiǔyuè (九月).

ДАВНІ НАЗВИ ВЕРЕСНЯ

Сучасна назва вересня стала загальноприйнятою в нашій країні не так давно – лише на початку ХХ століття. А раніше у кожному регіоні панували свої, домашні назви. У давньоруській мові вересень офіційно називався «руєн», в народі ж його нарекли «ревуном». І не дарма, адже саме на початку осені починали ревти лосі та олені, влаштовуючи шлюбні герці.

Схожа варіація назви вересня і досі збереглася у сербів («руян»). А в чеській мові зберігся термін «рієн» – щоправда, стосується він жовтня.

Поряд з «руєнем» активно вживалася назва «зарев». Вчені переконані, що всі ці наклички так чи інакше пов’язані з жовтим кольором, бо ж саме цієї пори починає жовтіти листя.

ЯК НАЗИВАЮТЬ ВЕРЕСЕНЬ У РІЗНИХ КУТОЧКАХ УКРАЇНИ

На Заході нашої держави вересень здавна називали «сівень» та «маїк», що пов’язано з масовою сівбою збіжжя і «маянням» (сходом) озимини.

На Поліссі вересень часто називають «бабиним літом». Така назва пов’язана із роботою на полях та городах, яку цієї пори жінки закінчували та могли нарешті зітхнути з полегшенням (як і Ти після останнього дзвоника).

Відома в Україні і назва «покрійний» від свята Покрови, яке за старим стилем випадає на 1 жовтня. На той час листя вже рясно покриває землю. Не дарма кажуть, що з вересня листя на дереві не тримається. Назву вересня – «бабське (бабине) літо» зафіксовано в розмовній мові на північно-західному Поліссі (Пов’язана вона з роботою, котру жінки закінчували на полях і городах).

Ще одна назва вересня — «покрійний». Вона походить од свята Покрови, котре випадає на 1 жовтня за старим стилем. Під цю пору земля вже покривається листям. Адже з вересня, як мовиться в прислів’ї, листя на дереві не тримається. Проте переважна більшість європейських мов послуговуються латинською назвою «септембр», що означає «сьомий».

У Давньому Римі він і справді був сьомим. Адже річне літочислення починалося з березня. Прийнявши новий, так званий григоріанський календар, в якому новоріччя було перенесене на січень, місяценазву залишили старою, себто юліанською. Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачивши в небі ключ журавлів, приказували: «Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!» При цьому годилося загорнути в хустину грудочку землі й тримати її до весни. Помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, ту грудочку одразу закопували в полі чи городі. Це означало, що весна буде щедрою і буйною.

ПРИСЛІВ’Я ПРО ВЕРЕСЕНЬ

Вересень – рум’янець року.

Вересень без перевесла.

Садок у вересні, що кожух у січні.

Вересень весіллями багатий.

Вересень каже: «Посієш жито на поспіх – воно вродить на посміх».

Хто цілий рік байдикує, той навіть у вересні голодує.

Вересень лінивцем буває – руки в кишені всаджає.

Вереско вхопив чересло.

Верещить вересень, що вже осінь.

Від вересня вогонь і в полі, і в хаті.

Зимній вереско зняв перевесло.

Вересень студений, але ситий.

Як вересніє, то й дощик сіє.

У вересні одна ягода і та гірка — горобина. Серпень страву готує, а вересень подає її до столу. У вересні хліб хоч глевкий, але м’який, нехай і ноздрюватий, аби на столі йому лежати.

НАРОДНИЙ ПРОГНОСТИК НА ВЕРЕСЕНЬ

1 вересня (Андрія Стратилата). За повір’ям, цей день має бути теплим, хоч і казали при цьому: «День жаркий, але дихає осінню». Відтак бралися до копання буряків, бо вже починало спадати листя з ліщини.

3 вересня (Тадея). «На Тадея селянин не журився — в хаті хлібець завівся».

4 вересня (Боголіпа). Повинні з’явитися перші осінні приморозки, котрі сприяють початкові павутинольоту. Якщо павутиння прилипає до рослин — на тепло. Мало павутиння – до сухої осені.

5 вересня (Лупи). На Гуцульщині в цей день відзначали свято вовків; крім доїння овець та корів, інших робіт, пов’язаних з тваринництвом, намагалися не виконувати. З цього часу починає облітати листя з осик. Якщо падолист лягає горілиць – на холодну зиму, а долілиць – зима буде теплою.

6 вересня (Євтихія). Дощовий день — погожа осінь і щедрий урожай наступного року.

7 вересня (Варфоломія). Закінчується врожай білих грибів і починається ранній посів озимини. Прийшов Варфоломій — жито на зиму сій. Суша на Варфоломія — гострої зими є надія.

10 вересня (Мусія). Пора завершення збирання конопель і перевезення снопів до стаєнь. Починається дубовий падолист. Якщо ж листя ще міцно тримається, то зима буде люта.

11 вересня (Усікновення, головосіки Іоанна Хрестителя). У цей день не працювали, особливо не сікли ножем чи сокирою всякий круглий овоч, котрий нагадує голову, – капусту, буряк, картоплю. їли лише пісні страви, а дехто й взагалі говів. Картоплю варили лише в мундирах, пекли гарбузи, а хліб лише відламували. Це період останніх гроз. Як чути грім, то має бути довга і тепла осінь. Поліщуки з цього дня збиралися на полювання вовків.

14 вересня (Семена, Симеона Стовпника). Початок справжньої осені, а отже, й Нового року, з прийняттям християнства на Київській Русі. Хлібороби вважали за святий обов’язок обсіятися озиминою.

18 вересня (Захарія та Лисавети). Середній строк жовтіння горобинового листя. За цим днем прогнозували, якою буде зима. Рано пожовтіло листя на горобині — рання осінь і рання та холодна зима.

19 вересня (Михайла Чудотворця). Намагалися не працювати, бо хто порушить закон, того неодмінно настигне лихо. Про це існує безліч переказів. У зв’язку з цим від Михайла починали справляти храмові свята, а отже, й варити питний мед («медовуху») і влаштовувати «кануни», тобто громадське розпродування медівки. Тому й казали: «До Михайла й толока файна».

21 вересня (Друга Пречиста, різдво Богородиці). Пасічники в цей день остаточно втеплювали на зиму бджолині вулики, а власники овець вдруге проводили стрижку. Прийшла Пречиста — на дереві чисто, а прийде Покрова — на дереві голо.

23 вересня (Минодори). Дивляться, якщо багато вродило горобини — осінь заплаче дощами, а зима — морозами. Вітер північно-західний — зима буде люта, і південно-східний — тепла.

24 вересня (Федора). Осіннє рівнодення. Початок затяжних дощів. Всякому літові приходить кінець.

26 вересня (Корнелія Сотника). Природа лаштується до зимової сплячки. Як Корнелій скаже, так зима, покаже.

27 вересня (Воздвиження, Здвиження). Вважається, що в цей день остання птиця відлітає у вирій, а гаддя ховається в листя і залізає в землю, щоб перебути зиму. Але перед тим має відбутися рада, на якій зобов’язаний відзвітуватися за свої вчинки кожен плазун. Ті, хто не порушив протягом року даної обітниці, мають право спочивати до наступного Руфа — 21 квітня, коли гаддя знову вилізає із землі; натомість такі, що вжалили людей або тварин, не мають права на спочинок, бо їх «не бере земля», а відтак нечестивців проганяють геть; це особливо небезпечне гаддя — воно кидається під колеса, нападає на людей. Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з «шатунами», а також не провалитись у яму, де мають зимувати плазуни. Якщо хтось провалиться, то буде цілу зиму лизати з ними «гадючий камінь». Таких чи подібних легенд в народі існувало безліч. Певною мірою вони виховували в дітей любов до природи, до всього живого, що оточує нас. На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів («бо залишилися лише нечервиві») та яблук, котрі тримали на зиму. З цього дня починають відлітати дикі гуси. Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай. Хто не обсіявся до Чесного Хреста (так у народі називали це свято), той не варт собачого хвоста.